Андрій Платонов (1899–1951), найбільш таємничий і неправильний російський письменник XX століття, пройшов майже непоміченим повз блискучі літературні дзеркала епохи. Проте в жодній письменницькій долі національне життя Росії не виявилося так гостро і в чийій іншій творчості трагедія осиротілого в революцію народу не висловила себе настільки глибоко і повно. Романи, повісті, оповідання, статті, п'єси Андрія Платонова, більшість яких була опублікована через багато років після його смерті, стали художньо значним свідченням і сердечним осмисленням того, що сталося з російською людиною у великі і страшні десятиліття минулого століття. Доля та особистість Платонова ніколи не обмежувалися однією літературою і відомі широкому читачеві набагато менше, ніж його творчість. Тим часом обставини його життя дозволяють багато побачити і зрозуміти в непростих для сприйняття платонівських книг. Олексій Варламов, відомий прозаїк та історик літератури, представляє на суд читачів біографію Андрія Платонова, створену на основі значної кількості архівних документів і текстів, у тому числі тих, що зовсім недавно відкрилися, простежує творчий шлях і відтворює особистісні, життєві риси свого героя, який, за висловом Віктора Некрасова, «у житті не був письменником, але в письменницькій праці своїй завжди залишався людиною».