Вона сиділа навпроти мене, закусивши нижню губу, трохи примруживши свої зелені очі. — Я хочу попросити вас про одну послугу. — Якщо це в моїх силах… — Я впевнена, що у ваших. Мені це дуже важливо. Справа в тому, що сьогодні тут, у мене в кафе, збираються мої друзі. Не зовсім, щоправда, друзі, тому що у бізнесі друзів немає – є конкуренти. Просто збирається публіка, яка знає, що я їздила до Пітера, вони будуть цікавитись, де я була і що бачила. А я була там, де нікому не пораджу побувати… Пробачте, це Петербург, наше місто, культурна столиця, як її називають… Не треба мені говорити про культуру. Бандитський Петербург - він був і є бандитським. І навіть гірше. — Знаєте, я вам так скажу… Не треба нічого мені розповідати про культурну столицю. Трохи помовчавши, вона сказала: — Вислухайте мене…