Здавалося б, що прагматичний і холодний ХХ століття не залишило місця для романтичних і зухвалих морських авантюр, у ході яких корсари потрошили б «купців», спалювали приморські міста, хвацько йшли від погоні і закопували незліченні скарби на безлюдних островах

Можна не сумніватися, що повні небезпек пригоди таких капітанів, як Мюллер, Нергер, Келлер і Люкнер, описані Ігорем Бунічем на основу документів і г про пірати, створені знаменитими авторами минулого, такими як Стивенсон, Маріетт, Конан Дойль і Сабатіні.

Німеччина як би компенсувала втрачений час, коли морським розбоєм займалися англійці, іспанці, португальці і. У першій половині XX століття корсарами були майже виключно німці. Так склалося історично. І хоча на щоглах німецьких крейсерів майоріли військово-морські прапори їх країни, а екіпажі носили військово-морську форму, вони так само, як і їхні далекі попередники, вели на свій страх і ризик війну проти всього людства. Бо не було в океані у них ні союзників, ні баз, а кожні п'ять-шість днів вони мали поповнювати запаси вугілля, мазуту та прісної води. Не було де й ремонтуватися — будь-яке пошкодження могло стати останнім. Лише глухі бухти зарослих кокосовими пальмами забутих Богом островів могли служити їм місцем для короткого відпочинку.