Олександр Ольшевський досяг усього, що прийнято вважати успіхом. Завжди на вістрі завжди готовий тримати удар. За його спиною дуже багато того, про що говорити вголос не прийнято. Йому не звикати брати на себе відповідальність і до кінця тягнути лямку. Девіз Олександра по життю: «своїх не кидають»... Але все частіше його накриває глуха безглуздість усього, за що рвав жили. Поки одного разу в поїзді він не зустрів дівчину, яку охороняв ще замолоду… Чи це його головна нагорода від долі? Чи те, що призведе до смертельного вибору? І чого хоче сама Катерина від їхньої раптової зустрічі і урагану почуттів, що спалахнув?