Близько двох років Конан залишається капітаном «Вастрелі», і весь цей час йому надзвичайно щастить. Зрештою інші зінгарські пірати, заздривши успіху чужинця, що затесався в їх ряди, висаджують його на узбережжя Шема, а самі таємно відпливають. Конан вирішує не йти далеко від моря. Він дізнається, що в районі приморських кордонів Стигії йде якась війна, і вирішує вступити у «Вільне братство» — зграю розбійників під командуванням якогось Заралло. Однак замість набігів та багатого видобутку йому доводиться нести стомлюючу, одноманітну службу з охорони кордонів країни у Сухметі – місті на кордоні з Чорними королівствами. Вино там кисле, пожива мізерна, а чорні жінки йому скоро набридають. Нудьга закінчується з появою в Сухметі Валерії — жінки-піратки з «Ватаги Червоних братів», знайомої йому Барахськими островами. Але тій доводиться вдатися до крутих заходів, щоб дати відсіч домаганням стигійського начальника, внаслідок чого їй доводиться тікати. Тоді Конан іде за нею на південь, у землі чорношкірих.