«Всякий тілесний недолік  – чи то сліпота, глухота чи вроджена недоумство – не лише змінює ставлення людини до світу, але насамперед позначається на стосунках з людьми. Органічний дефект, чи порок, реалізується як соціальна ненормальність поведінки. Навіть у сім'ї сліпий і глухий дитина є передусім особлива дитина, до нього виникає виняткове, незвичайне, не таке, як до інших дітей, ставлення. Його нещастя насамперед змінює соціальну позицію у ній. І це складається не тільки в тих сім'ях, де на таку дитину дивляться, як на важкий тягар і покарання, а й у тих, де сліпе дитя оточують подвоєним коханням, удесятереною турботливістю та ніжністю…»