На відміну від минулих гібсонівських трилогій «Sprawl» та «Bridge», трилогія Х'юберта Біґенда (або, мабуть, трилогія «Blue Ant» — умовно її цілком можна назвати так) не є науково-фантастичним твором. Навпаки, це неформальний і дуже своєрідний зріз сучасної реальності, з усіма її кліше, мемами та шаблонами, трендами та яскравими суспільними явищами. З попередніми двома книгами «Zero History» пов'язують Холліс та Мілгрім — а також, зрозуміло, сам Біґенд, цей винятково харизматичний та цілеспрямований персонаж, рушійна сила всіх трьох романів. На відміну від "Spook Country", де більше уваги приділялося Холліс, в останньому романі основною дійовою особою, на якій акцентовано увагу автора, стає Мілгрім. Скориставшись пропозицією Х'юберта, він проходить високотехнологічну процедуру очищення крові, позбавляючись своєї наркозалежності. По суті, назва «Zero History» у цьому контексті і набуває сенсу «почати з нуля», так само як і Мілгрім, розриваючи зі своїм похмурим минулим, фактично починає життя наново. Адже «побічним ефектом» його соціальної відчуженості стала повна прозорість для суспільства: у нього немає кредитки, не телефону, про нього не знають у поліції, він — привид, його не існує. Взагалі, загалом сюжет більше схожий на «Pattern Recognition» — як і в першому романі трилогії, Х'юберт Бігенд наймає головних героїв, щоб з їхньою допомогою розібратися з джерелом походження яскравого та незвичайного медіа-явлення. Але якщо в першій книзі таким є відеоролики, то в останній лінія модного одягу.