Я в розпачі та на межі бідності. І тут «Локвуд Констракшн» вриваються в моє маленьке містечко з пропозицією, надто вигідною, щоб від нього відмовитися: висока зарплата будь-якому працездатному чоловікові, який бажає приєднатися до їхньої команди. Ні слова більше! Одягнувши мішкуватий одяг і сховавши довге волосся під бейсболку, я подаю заяву про прийом на роботу. На жаль, моє недодумане маскування під хлопця з самого початку було приречено на провал. Як каже Шакіра: «Ці стегна не брешуть». І все ж мені подобається думати, що я могла б все це провернути, якби не одне «але». Я знаю свого боса. мабуть, після нашого знайомства нам судилося стати ворогами. Ітан Стоун безжальний і зарозумілий. Чоловік, якого я б обходила стороною, якби знала, як сильно він любить грати зі своєю здобиччю. Йому варто просто звільнити мене і покінчити з цим. Але натомість, Ітан вирішує зробити мене своїм особистим рабом. Ах так, у наші дні це начебто називається «бути помічником». Це справжнє катування. Все це - його погане ставлення, гримаси на його ідеальному обличчі, його бажання стерти мене в порошок. Кожна з наших битв розгоряється сильніше, ніж попередня. Я скоро згорю. Моя мета? Пережити спеку, щоб відправити додому зарплату. Моя справжня мета? Перестати фантазувати про мого безсердечного боса.