«Коли Є.С. поверталася спиною до класу, обличчям до дошки (до царевича – передом, до лісу – задом), одразу ставало зрозуміло, чи є сьогодні на уроці Ваня Баянов. Поки вчителька писала тему розгонистими крейдяними літерами на зеленій дошці, клас біснувався (якщо був Ваня) або ж сидів тихо і віддано бурав спину Є.С. поглядами (якщо Вані не було). Навіть страшно ставало вчительці у такі дні – здавалося, що позаду нікого, що ліс, царівни та царевичі зникли. І що вона пише тему в порожньому класі, незрозуміло з якою метою виводить крейдяні літери – кожна розміром з її власну долоню…»