Мозок містить близько 10 мільярдів нейронів, справді неймовірна кількість. Але якщо брати по черзі, то в нервовій клітині немає нічого дивовижного. Якщо ви стимулюєте один, він стимулюватиме інші нейрони, до яких він підключений. І це все, що робить нейрон. І все ж із цієї великої маси простих клітин випливає кожна наша розумова здатність, включаючи, мабуть, найдивовижнішу з усіх — наше використання мови. Як нейрони сприймають крихітні коливання барабанної перетинки й якимось чином уловлюють значення світу? Як мозок розуміє написані слова і як формує відповідь? У книзі «Сходження на Вавилон» психолінгвіст Геррі Альтманн пропонує найсучасніший погляд на те, що ми зараз знаємо про чудо мови. Ось широкий, захоплюючий тур про те, як ми використовуємо мову. Альтман починає ще до нашого народження, виявляючи, що плід в останньому триместрі вже слухає мову своїх батьків і що протягом декількох днів після народження він може відрізняти мову своїх батьків від інших мов. Він розповідає про неймовірний прогрес, якого дитина досягла у розпізнаванні мови (розширення від 100 слів у віці до року до приблизно 60 000 слів у дорослому віці), і він розглядає нейронну активність, залучену до сприйняття мови, показуючи, наприклад, що модель нейронної активності, викликаної речення на кшталт «лисий чоловік з’їв велику рибу», ймовірно, дуже схоже на те, що виникає, коли ми побачили, як лисий чоловік їв велику рибу. Є змістовний розділ про розмовну мову, який підкреслює деякі відмінності між різними мовами (англійська, наприклад, має близько 12 000 складів, тоді як японська використовує менше 120, що пояснює, чому японські слова, як правило, мають багато складів). Альтманн показує, як помилки, які ми робимо під час мовлення, як-от малапропізми та спунеризми (спотворені висловлювання, як-от «Господь — це штовхаючий леопард»), можуть багато розповісти нам про те, як ми плануємо та виконуємо вимовлене речення, і він досліджує, що відбувається коли мозок неправильно функціонує, як це трапляється при афазії, дислексії та інших формах мовного дефіциту, таких як чиста глухота (коли пацієнти можуть нормально читати, писати та говорити, але не можуть зрозуміти сказане їм слово). Нарешті, в одному з найбільш інтригуючих розділів книги автор надає захоплюючу розповідь про нещодавні експерименти зі штучними нейронними мережами, описуючи, як вчені моделюють активність нейронів на комп’ютері, і пояснюючи, чому їхні результати, здається, є альтернативою теоріям Ноама Хомського про вроджені структури мозку.