Якщо розглядати науку як поле вільної конкуренції ідей, то закономірно писати її історію як історію «переможців» - вчених, які зробили великі відкриття і досягли загального визнання. Однак насправді робота вченого залежить не тільки від таланту та працьовитості, а й від місця у науковій ієрархії, а також від зовнішніх обставин, зокрема від політики держави. Особливо важливо зважати на це при дослідженні гуманітарної науки в СРСР, прихильної лише до тих, хто беззастережно розділяв догми марксистсько-ленінської ідеології і не відхилявся від лінії партії. У книзі С. Криха розповідається про долі радянських істориків давнини, насамперед тих, хто залишився на периферії наукового життя. Серед них були як справжні нонконформісти, так і тяжіли до мейнстріму, але не зуміли вбудуватися. Автор докладно розглядає стратегії поведінки «периферійних» істориків, процеси взаємодії «периферії» та «ядра» та, нарешті, тенденції розвитку (або згасання) ідей у радянській історичній науці про давнину. Вивчення цього матеріалу дозволяє по-новому відповісти на питання, що ж у результаті вийшло радянської історичної науки і чи була альтернатива. Сергій Кріх – доктор історичних наук, професор історичного факультету Омського державного університету імені Ф. М. Достоєвського.