Я працюю зі словами та мовчанням. З невисловленим. З таємницями, жалем, соромом. З неповоротним, зі зникаючим, зі спогадами. Я працюю з болем учорашнім і з болем сьогоднішнім. З одкровеннями. І зі страхом смерті. Все це — частина моєї професії. дихання, це, безсумнівно, довговічність болю, пережитої у дитинстві. Пекучість рани, що не гоиться протягом багатьох років. Гіркота образи, яка не стирається з пам'яті.

Логопед Жером намагається допомогти літній дамі на ім'я Мишко, яка день за днем втрачає слова. Але спокою Мишко не дає інше: вона так і не подякувала подружній парі, яка врятувала її в роки Другої світової війни. Вона навіть не знає їхнього прізвища, але просить свою вихованку Марі дати оголошення в газету. Чи є шанс, що Мишко все-таки зуміє знайти цих людей і висловити свою подяку? Чи вистачить їй на це слів?