Перед тим, як перейти до безпосереднього розгляду питання про Великий терор, потрібно обговорити два важливі моменти. Перший. Самого по собі факту Великого терору, розстрілів за вироками несудового незаконного органу 656 тисяч осіб та ув'язнення до таборів на термін 10 років ще приблизно 500 тисяч осіб, тобто найтяжчого злочину перед народом СРСР, як факту не існує за визначенням. Деякі особливо відморожені правозахисники досі гасають з ідей проведення процесу над КПРС (правильніше буде — ВКП(б)) на кшталт Нюрнберзького. Цю ідею я підтримую, голосую за неї обома руками. Я пристрасно бажаю, щоб на відкритий судовий процес були представлені ті докази репресій 37–38 років, які наші професійні і не дуже історики вважають доказами масових розстрілів та вироків до 10 років ув'язнення більш як мільйона ста тисяч громадян СРСР. Навіть на процес, який проводитимуть судді нинішньої нашої держави. Але моє бажання ніколи не справдиться. Спроба провести такий процес вже була, вже були підготовлені докази, які сторона, яка звинувачувала КПРС у злочинах, хотіла подати на суд. Та чогось перехотіла. А поки такий процес не відбувся, поки не дано правову оцінку тим доказам, які свідчать про масштабні репресії 37–38-го років, факт Великого терору будь-який грамотний історик може розглядати лише у вигляді існування цього факту як політичної заяви ЦК КПРС, зробленої у 1988 року. Ми маємо не історичний факт Великого терору, а історичний факт політичної заяви про нього. Різницю відчуваєте? Друге. Історики у суперечках зі мною застосовують один, забійний на їх погляд, аргумент: вони працюють в архівах, тому знають усю правду про БТ, а я — «диванний експерт», в архіви не ходжу, тому судження мої дилетантські. Я, за столом працюю, а не на дивані — раз, і два — оцінювати докази скоєних злочинів, а БТ — це злочин, повинні не історики, а криміналісти. Займаючись питанням БТ до того, як доказам його існування надано правову оцінку, історики залізли за сферу своєї компетенції. Я себе до професійних істориків не зараховував ніколи і не зараховую, зате маю достатній досвід криміналіста. Якраз не той бік у цьому питанні виступає в ролі дилетанта. Саме тому, що я маю достатній досвід криміналіста, я категорично уникаю роботи в архівах з цього питання. По деяким причинам. Я сторона зацікавлена, я виступаю як адвокат, і не соромлюся цього сталінського режиму. Зацікавлена сторона до архіву повинна заходити і документи в ньому вивчати тільки в ситуації, наближеній до умов проведення процесуальної дії, тобто в присутності незацікавлених осіб, зі складанням відповідного акта. з „Великого терору“.