«Кілька років тому інженер Полуянов вирішив змінити долю та надію, кинув хорошу посаду в дослідному інституті… зміг виїхати до села, осісти та займатися своїми справами. <…>У покинутому світом селі Кукареки всі працюють цілий день, пораються на очах один у одного, але як зійдуться, то так затараторять швидко, що здається: не російською мовою вони говорять. А будеш мимо проходити, і не зрозумієш, про що мова. І ось кажуть, тараторять, тараторять, а потім раптом якось разом скинуть оберти і розбігуться. Але якась потреба жене їх говорити про це ж, знайоме, всім разом».