…«І геній, парадоксів друг» – геній і справді може бути другом парадоксів своєї біографії… Як тільки письменника зараховують до сонму класиків – відбувається небожественне диво: живу людину замінює ікона у вигляді портрета в кабінеті літератури, а все, що не укладається в канон, ніби стирається гумкою з його біографії. А не вкладається не так уже й мало. Пушкін – «Сонце російської поезії» – у житті був серцеїдом, що зруйнував безліч жіночих доль, а особистому листуванні – іноді й пошляком. Можна розчулювати світлі уривки з нещодавно введеного в шкільну програму «Літо Господнього» Івана Шмельова, але як забути про те, що одночасно з цією книгою він писав полум'яні оди на підтримку Гітлера? У школі оминають ці труднощі, пропонуючи дітям зручний міф, «хрестоматійний глянець» замість живої людини. У цій книзі є й не надто привабливі подробиці з біографій російських класиків. Їх цілком достатньо для того, щоб струсити з їхніх тіл гранітно-чавунну шинель офіційної ікони. Коли письменники стають набагато живішими, ніж на сторінках підручників, то і їхній позитивний вплив на нас має більшу цінність.