Світ Співдружності, нейромережі, крейсера та работоргівля. Десь на задвірках Людської Ойкумени... Поняття не маю, як довго перебував у забутті. Циферблатів на стінах не було, а наручний годинник перед польотом залишив на зберігання разом із документами та урядовими нагородами, вдома. Тепер виходить – на вічне зберігання. Втім тепер, варто було тільки замислитися про втрату світу, що залишився десь у неймовірному вчора, думки якось плавно і ненав'язливо з'їжджали на навколишній ложі неймовірно цікавий інтер'єр. Наче хтось поставив у голові бар'єр, пастку для негативу. Хитра заборона на страждання, вміло підмінивши одну емоцію іншою. Тим більше там справді було на що витратити частку своєї уваги. Металеві, наче литі, трохи похилі стіни. Без жодного, до речі, вікна чи ілюмінатора. Невідомо на якому принципі панелі, що ніби вплавлені в стелю і деякі пілони, що працювали, світилися рівним жовто-білим світлом.