У музиканта, який колись прибув з Вологодчини, після виходу у світ його першого вокального циклу одразу знайшлися і шанувальники, і заздрісники. Але навіть останні зараховували його до класиків російського музичного мистецтва. Гаврилін проклав свою стежку в музиці і хоч залишив не так багато творів, але кожен у його спадщині — на вагу золота, вистражданий у тривалих, часом багаторічних пошуках, безсонних ночах і зосереджених думах. Він писав не для обраних, які добре знаються на тонкощах композиторської алхімії, а для всіх. Оспівав у своїй музиці, — променистої, щирої, як самі народні, з глибини часів доносяться колискові, плачі, частівки, награші, — рідну землю, її тривоги і прикрості, її непереборну, гнітючу тугу і особливу, лагідну радість. ]