Палестина. Для більшості з нас це слово викликає в пам’яті низку плутаних образів і роз’єднаних асоціацій — різанини, табори для біженців, резолюції ООН, поселення, терористичні атаки, війна, окупація, картаті *куфії* та терористи-смертники, здавалося б, нескінченний цикл смерті і руйнування. Цей роман не цурається таких болісних образів, але це, перш за все, сильна людська історія, що розповідає про життя молодої дівчини від її днів у селі аль-Тантура в Палестині до зорі нового століття. Ми беремо участь у подіях, коли вони розгортаються, дивлячись на них через неосвічений, але надзвичайно розумний розум Рукайї, яка намагається зрозуміти все, що сталося з нею та її родиною. З нею ми живемо її любов’ю до своєї землі та її народу; ми відчуваємо постійний біль втрати, діаспори та непорозуміння між поколіннями; і перш за все ми пізнаємо її незламний людський дух. Читаючи, ми дізнаємося, що стали частиною родини Рукайї, і її голос залишатиметься з нами ще довго після того, як ми закриємо книгу.