Сутінки повільно згущувалися, обережно і тихо накидаючи на землю, що засипала, покривало ночі. Але тиша оманлива. Сірий пугач, що таїться в глибині крони самотнього дерева на березі річки, безшумно зірвався з гілки і тінню замітав над водою. Що злякало нічного птаха? Щойно вона сховалась у розколині берегових скель, густий туман на узліссі стривожено заклубився. З його сірої пелени темною примарою виявився силует людини.