"Диктатура пролетаріату" – це термін, який вперше з'явився у марксистській теорії та визначає перехідний етап уборчого суспільства між капіталізмом і повною комуністичною системою. Це поняття означає перехідну форму соціально-економічної організації, коли пролетарський клас, завдяки революції, заволодіває політичною владою і здійснює контроль над засобами виробництва. Ідея "Диктатури пролетаріату" полягає в тому, що робітничий клас веде боротьбу проти буржуазії та капіталістичних утисків з метою побудови рівних умов для усіх членів суспільства. Пролетаріат має взяти управління у свої руки, аби розподілити зусилля і багатство справедливіше та забезпечити всебічний розвиток особистості кожного. Проблема "Диктатури пролетаріату" полягає у виконанні цієї ідеї на практиці, оскільки історія свідчить про те, що реалізація "Диктатури пролетаріату" часто супроводжується або фігурацією абсолютної влади та тоталітарізму, або же втрата контролю над ситуацією та ескалацією конфлікту. Ці проблеми та спірні питання роблять "Диктатуру пролетаріату" однією з найбільш дискусійних та складних теоретичних концепцій сучасної політології та соціології.