Роман «Дермо» — річ, яка прославила Войцеха Кучка: в одній тільки Польщі книга розійшлася стотисячним тиражем; автор був удостоєний престижних літературних премій (у тому числі – «Ніка»); знятий за повістю польський фільм завоював головний приз кінофестивалю в Гдині та був номінований на «Оскар», у Польщі його переглянули півмільйона глядачів. Реакція читачів була справді бурхливою - від бурхливого захоплення до бурхливого обурення. Квазіавтобіографію Кучка нерідко порівнюють з творами видатного майстра гротеску Вітольда Гомбровича, а її фантасмагоричний фінал перегукується з кінцівкою класичного «страшного оповідання» Едгара «Падіння будинку Ашерів». За Кучоком міцно закріпилася репутація віртуозного стиліста, який граючи переходить від реалізму до сюрреалізму, від трагедії до фарсу, жарту і каламбуру. «Цариця печалі», дав назву справжній книзі), розділених мініатюрами-інтерлюдіями (кожна озаглавлена за однією з прелюдій Шопена). Всі розповіді, по суті, про кохання — про кохання нещасного і щасливого, втраченого і перемоглого смерть.