Звернення до багатовікового досвіду дозволяє краще зрозуміти сьогодення. У поетичному дослідженні Другої Книги Царств Старого Завіту на прикладі царя Давида показано діалектичне поєднання найвищих духовних мотивів та егоїстичної природи людини. Іронічне і часом саркастичний виклад першоджерела відображає розбіжність між старозавітними та сучасними уявленнями про мораль та моральність, а усунення тимчасових пластів відображає співвіднесеність цих норм з нашою дійсністю.