Сьогодні у найрізноманітніших соціальних групах наростає розчарування та відчуття безперспективності, відчуття того, що останні 20 років з усіма їхніми потрясіннями та жертвами привели країну в глухий кут. Наслідки нещодавньої економічної кризи – аж ніяк не причина, а лише певний приватний «підсилювач смаку» цього панівного відчуття. Це – відчуття, яке російський культуролог і публіцист Євген Трубецькой на початку минулого століття описував словами: «Спроба підбити підсумки першого десятиліття XX ст. переносить нас у атмосферу відомої народної казки. Сидіння над розбитим коритом завжди схиляє до філософських роздумів. Звичайно, виникає питання, чому воно розбите, чому взагалі впали одна за одною всі наші райдужні мрії? Ще так недавно терема та палаци були близькі до здійснення. Чому ж тепер навіть світла і простора хата здається нам недосяжним щастям. Те, що обговорюється у ЗМІ як «проекти майбутнього», насправді перетворено на минуле. Це або повернення до тієї чи іншої форми радянської моделі («кремнієва долина» у Сколковому – відтворення радянського досвіду від «шарок» до наукоградів), або мрії про 90-ті як про «час можливостей».