Твори Павла Павловича Улітіна (1918–1986) важко піддаються жанровому визначенню. Починаючи з сорокових років минулого століття, він послідовно вибудовував власну, не має помітних аналогів, форму прозового висловлювання. «Я хочу знайти слова, які не мають додаткової вартості»,— писав Улітін, а свою письменницьку техніку називав «стилістика прихованого сюжету». Рух цього сюжету і визначає зміну картин і цитат, перехресний гул голосів, що лунають у пам'яті, або іронічний авторський коментар.