Наука про Іран не зайняла місце, яке їй належало, і іранський світ ми знаємо поверхово. Наче на нього накинули велике покривало, крізь яке просвічують лише окремі вогні: Сузи, Персеполь, Самарканд, Герат, Ісфахан, Шираз, мініатюри, вірші... Усі ці світочі мали б сяяти, їм би належало бути такими ж яскравими, як незрівнянна синьова іранського неба, як великі пустелі Ірану із золотого піску, як його оголені гори, як його теологія світла, як склепіння його храмів, облицьовані блакитними кахлями, як його ісфаханські троянди, як його поети з їхньою «неповторною простотою». Для нас він розпливається у різнорідному скупченні ісламських країн, хоч і там виявляє сильну індивідуальність. Разом з тим історія Ірану тісно пов'язана з всесвітньою історією. Знати її необхідно будь-якому історику, будь-якій освіченій людині. Як можна читати і розуміти Біблію, не знаючи про Вавилонське полон і про визвольний указ Кіра, «помазаника Яхве», за словами Друго-Ісаї? Як можна вивчати історію Греції, ігноруючи перські війни, Геродота, народженого іранським підданим, Олександра та його завоювання світу? Кого залишить байдужим прихід магів, іранських царів-жерців, до колиски Христа? Хто посмів би забути, наскільки фундаментальне значення для Римської імперії мала тривала боротьба з парфянами та Сасанідами? Як би ми сприймали індійців, якби не знали, що індійський іслам, як мінімум, частково виник під впливом іранського? А хіба куртуазна любов нашого прекрасного середньовіччя зародилася не в країні катарів, до якої докотилися відгомони того, що відбувалося в долинах Месопотамії? Подібні питання можна множити нескінченно.