Проза Дмитра Наумова самобутня, яскрава і одразу легко відрізняється від усіх інших авторів. Наумову притаманний особливий інтелектуальний та «щільний» стиль письма, насичений інформацією, алегоріями та асоціаціями. Втім, усе це анітрохи не перевантажує текст, а, навпаки, дуже органічно вписується. Причина тому – іскрометний гумор і м'яка іронія, що часом переходить у автора і в самоіронію. Читати тому Наумова захоплююче та легко. Це насамперед стосується його «Записок мандрівника». При їх прочитанні мимоволі виникає враження, що ви з автором вже старовинні друзі, і майже реально разом подорожуєте країнами та селами, разом дивуючись невідомому раніше світу і радіючи спільним веселим маленьким відкриттям. Думаю, що читач гідно оцінить і розповідь Наумова слово», присвячений повчальній поїздці двох друзів до Торжка. Тут Дмитро Наумов постає маємо, як серйозний російський письменник із глибинним розумінням Батьківщини, її неповторної природи, її долі. Читаючи розповідь, мимоволі заздриш його героям, які зуміли піднятися над нескінченною суєтою мегаполісу, сісти в першу електричку, що попалася, і поїхати в провінційний Торжок, щоб вдихнути всіма грудьми повітря справжньою отчиною, а не урбанізованої Росії. Член Союзу Писателей >