Фотографії як продукту техніки мало стати не лише незмінним асистентом науки, а й наступником мистецтв. Вона здійснила прямий перехід від ідеалізму абстракції до натуралізму життя, ставши їх втіленою тотожністю. Чудово зручним – до непомітності, простим та надійним. І безповоротно залучила всі об'єктивності до «густої мережі відносин еквівалентності» (визначення психіки З.Фрейдом). У міру розвитку фотографії чудові зустрічі зі світом стали повсякденною рутиною. І зрештою вимагалося вже пряме свідоме зусилля, яке повертає до початкових дослідів. Так з'явилися теорії "фотографічної події", "вирішального моменту", studium'a і punctum'a, які прагнули повернути фотографів від повсякденного розпусти автоматичної зйомки до унікальності тих перших приголомшливих побачень, від фотографічного сленгу до "тлумачного словника природи" (Е. Делакруа) .