Еріха Марію Ремарка (1898-1970) можна назвати літописцем німецької історії першої половини ХХ століття. Почавши з книги, що принесла йому світову славу, він, подібно до Еміля Золя, намалював у своїх романах грандіозну картину вдач свого часу - тієї зовсім не далеко від нас епохи, яка виявилася відзначеною двома світовими війнами, терором, насильством, вигнанням людей з їхніх рідних місць, брехнею і зневагою до таких начебто незмінних людських цінностей, як любов і дружба. У грозовій атмосфері тих років складалося і протікало особисте життя Ремарка - з його поклонінням перед жіночою красою, з його потягом до комфорту і полотнам старовинних майстрів, з його пристрастю до алкоголю. Відомий історик і публіцист Вільгельм фон Штернбург (нар. і розповісти нам про письменника, чиї книги видавалися мільйонними тиражами і неодноразово екранізувалися, але давали лише невиразне уявлення про його власне життя. А вона була, як з'ясовується в міру читання цієї біографії, суперечливою: яскравою і болісною, цілеспрямованою і сумбурною, пустою і повною тяжкої праці. і вчинків Ремарка в такий життєпис, знайомлячись з яким виникає непереборне бажання читати самого Ремарка – читати його романи, оповідання, п'єсу, вірші, есе, інтерв'ю, листи, щоденники. І відчувати при цьому гіркоту самотності, серцеве тепло та непереборність людського духу.