Воно матеріалізувалося з повітря прямо біля дерев'яної кафедри. Аудиторія переглянулася з видимим полегшенням: мабуть, тут чекали на когось іншого. Тоді, щоб привернути увагу до своєї персони, істота скуйовдила сіру вовну і тричі клацнула облізлим хвостом. Але й ці дії не мали очікуваного ефекту. Лише на «камчатці» хтось голосно позіхнув і знову уткнувся у важкий томик «Монстрів Всесвіту». Передні ряди також не звернули на суттєву увагу. Руда істота злегка розгубилася і невпевнено засяяла червоними очима, трясучи брудною кігтистою лапою, клацаючи трикутними копитами і при цьому страшенно завивая. Дивна істота не припиняла спроб привернути до себе увагу аудиторії. Воно вовчком кружляло на одному місці, притупуючи і приплескуючи, перекидаючись через волохату голову, витягаючи назовні облізлий хвіст і гіллясті роги і знову прибираючи їх кудись усередину. І тут істота засумувала. Воно явно відчуло себе не у своїй тарілці, проте надія вмирає останньою, і вона вирішила спробувати привернути увагу востаннє. Широко розкинувши руки, воно шумно випустило з рота повітря, що скупчилося в шлунку — відчутно запахло сірководнем — і закрутилося вовчком. Потім завмерло в не зовсім пристойній позі, зло дихнуло вогнем, спалив кілька застарілих морально і фізично наочних посібників з історії КПРС часів початку кінця перебудови, і з надією на взаємність подивилося на притихлу аудиторію.