Доля провела Петра Петровича Астахова справді унікальним та дивовижним маршрутом. Уродженець іранського міста Ензелі, він провів дитинство та юність у строкатому та багатонаціональному Баку. Потрапивши резервістом в армію, він зазнав справжнього шоку від видовища розстрілу своїми — червоноармійця-самострільника. Вже в травні 1942 року під Харковом він потрапив у полон і зазнав не меншого шоку від розстрілу німцями євреїв і комісарів і від знущань, що передували розстрілу, з них. У шталазі Первомайськ він записався в «фахівці» та потрапив до таборів Східного міністерства Німеччини Цітенгорст та Вустрау під Берліном, що, безумовно, врятувало йому життя. На початку 1945 р. з Рейхенау, що на Боденському озері на півдні Німеччини, він біжить до Швейцарії і стає інтернованою особою. Після закінчення війни працював перекладачем у радянській репатріаційній місії у Швейцарії та Ліхтенштейні. У листопаді 1945 року він репатріювався і сам, а у грудні 1945 — був заарештований і приблизно через рік, після проходження фільтрації, засуджений за статтею 58.1б до 5 років виправно-трудових таборів, а потім, 1948 року, ще раз — до 15 років. У лютому 1955 року, після смерті Сталіна та зменшення терміну, його було достроково звільнено зі спецпоселення. Повернувся до Баку, а після перебудови змушений був перебратися до Центральної Росії — до Переславля-Залеського. Спогади Петра Астахова являють собою двояку цінність. Вони містять безліч унікальних фактографічних відомостей і одночасно виводять на низку питань філософсько-морального плану. Його мемуаристське кредо — розповідати про себе щиро та чесно.