Хоча генерал Готхард Хейнріці не написав власних мемуарів про «східний похід», після нього залишилися найдокладніші листи сім'ї та особистий щоденник, який він вів усю війну. Ці записки, що спочатку не призначені для чужих очей і потрапили в поле зору істориків лише наприкінці 90-х, малюють нову, відверту у своїй нещадності картину окупації та війни проти СРСР.

Майже щоденні емоційні та критичні листи, постфактум, що уникли переробки, різко відрізняються як від книг, що вийшли після війни з-під пера інших німецьких воєначальників, так і від нудної оперативної історії. Іноді самозадоволені, часом сумні чи уїдливі роздуми про політику, сьогодення, майбутнє перемежовуються миттєвими замальовками фронтової дійсності, повної взаємної ненависті, військових криз, нестерпних умов та нездійсненних наказів. У нотатках генерала вистачає частковостей, характерних швидше для текстів окопних солдатів, але при цьому читачеві надається широка перспектива штабного офіцера: Хейнріці послідовно командував корпусом, армією, групою армій, почавши з наступу на Москву, а закінчивши обороною Берліна.

Через довоєнні листи і щоденникові записи, які доповнюють основний текст, стає зрозуміло, як із сина пастора, консервативного молодого офіцера викувався песимістичний, аналітично мислячий генерал вермахта, який, беручи участь у злочинному колоніальному поході проти СРСР, поставив увесь свій талант стратега на службу Гітлер.