Особливість прози Софії Синицької в тому, що вона не схожа на прозу вчорашніх, сьогоднішніх і, можливо, завтрашніх письменників, якщо тільки останні не візьмуться копіювати її щільний, бешкетний і трагічний почерк. У повісті «Гриша Недоквасов», що відкриває книгу, лялькового майстра та актора Григорія Недоквасова, який виявився свідком убивства С. М. Кірова в садочку на Петроградській стороні (саме так!), посилають у віддалені місця, а смерть секретаря Ленінградського обкому ВКП( обставляють у трагічному світлі, зручному для поточного політичного моменту. І з цієї пригоди Григорія тільки починаються. Вражає у книзі не стільки цікавість, а часом і фантастичність історій, скільки талант, з яким ці історії розказані — талант незаперечний, переконливий та яскравий.