«Військова техніка нерідко гарна, приваблива та оригінальна. Підводні човни, винищувачі, ракети і навіть танки можуть заворожувати своєю потужністю, яка часом прозирає на плакатах часів Другої світової з «хмарами бомбардувальників» у небі або на фотографіях жахливих ядерних випробувань періоду холодної війни із зігнутими, як тростини, пальмами на передньому плані. У сучасній рекламі дронів і реактивних винищувачів блискучі вигини металу породжують мало не сексуальні почуття, змушуючи повірити в серйозність поняття «технопорно». Багато втілень військових технологій виглядають справді приголомшливо і приваблюють нас своєю продуманістю, обводами, разючими можливостями. Їх якийсь час цікаво розглядати, вони приковують погляд і навіть захоплюють. які проводив незабутній доктор Вільям Етуотер (він вже на пенсії, але, як і раніше, активно виступає з лекціями і займається науковою роботою). Етуотер дуже багато знав про зброю. Він показував нам старі танки з усього світу - російські, британські, японські - і розповідав про їх особливості і слабкі місця, про те, як вони змінювалися з часом. Я дізналася, що першими російськими танками керували жінки[1], тому що чоловікам у них було занадто тісно, і захотіла теж спробувати. Мої студенти дарували мені іграшкові танки, призначені, напевно, для хлопчиків і точно не для дорослої жінки-вченої з феміністськими і пацифістськими поглядами (рис. 1). Але в танках - громіздких, незграбних і, чесно кажучи, зовсім небезпечних - дійсно є щось привабливе. Здається, у танку можна рухатися життям без ризику. Як і інші військові технології, вони начебто обіцяють надійність, міць та захист у небезпечному світі…»