Альбер Коен (1895–1981) — один із найвидатніших і найчитальніших письменників у Франції, ще за життя визнаний класиком, якого шанобливо називають «Бальзаком XX століття». Вершина його творчості - трилогія романів "Солаль", "Проглот" і "Кохання володаря" (Гран-прі Французької Академії). «Кохання володаря» (1968) — «фреска, що відобразила вічну пригоду чоловіка і жінки» (смертельне кохання, як у Трістана та Ізольди), зображує події 1936 року, що відбуваються в Женеві часів Ліги Націй, у розпал «наростання небезпеки» — наближається . Солаль, єврей-дипломат, оточений набридливими східними родичами, перемагає серце Аріадни, нової пані Боварі, дружини недалекого бельгійського чиновника. Ця книга сходить до Пісні піснею (закохана плоть, Старий завіт) і до «Тисячі та однієї ночі» (повна свобода оповідання), але також і до «Диктатора» Чапліна і до його пана Верда (людина-маріонетка, «єврейська» погляд на соціальну плутанину). «Кохання володаря» — всеосяжну та унікальну книгу — справедливо порівнюють із «Пошуками втраченого часу», з «Уліссом», з «Лолітою». Це неймовірний, пристрасний, зовсім ні на що не схожий, найнетривіальніший роман про кохання, написаний французькою у ХХ-му столітті. Ні до, ні після Коена про людські стосунки так не писав ніхто.