Мабуть, я ще поживу. Я сидів на стільці в не найширшій кімнаті. Переді мною був стіл, а за ним сидів розпливчастий силует у формі людини, що тицяла пальцями у свій ноутбук. — Вибачте? – я помахав перед силуетом рукою, чому постать підняла дві краплі, що світяться на мене. – Привіт, мій головний герой, – силует почав говорити. - Не турбуйся, ти вже не існуєш у тому світі. Але я можу тебе повернути… за невелику послугу. – І що за послуга? – обережно спитав я. – Коротше, тобі доведеться врятувати світ. – Де тут двері у потойбічне життя?