«Щоранку без чверті сім на моєму столі дзвонить будильник, нагадуючи мені про те, що настав час вставати і йти на роботу. Ні вставати, ні йти на роботу я, звісно, не хочу. Надворі ще ніч, і забризкане дощем вікно ледве видно на темній стіні. Я смикаю шнур вимикача і кілька хвилин лежу при світлі, відчуваючи первісне бажання трохи подрімати. Потім опускаю на підлогу ноги – спочатку одну, потім іншу. З цього моменту починається повільний процес перетворення мене на сучасну людину…»