Опираючись на чудовий текст Жана-Люка Нансі, я хотів би продовжити роздуми про вимоги комуністів, які зрідка висловлювалися, про співвідношення цих вимог з можливістю або неможливістю якоїсь спільноти в такий час, яка начебто втратила про неї всяке поняття (але хіба спільнота не перебуває за межею розуміння?), і, нарешті, про мовну ваду, яка відзначила такі слова, як комунізм і спільнота (communaute): адже ми здогадуємося, що вони позначають щось інше, ніж щось спільне, властиве людям, які усвідомлюють свою причетність до будь-якої групи, колективу, об'єднання, навіть не будучи її справжніми членами в будь-якій формі.