«– Що ви тут робите?! — почула я здивоване. Ага, ми говоримо однією мовою, це дуже полегшує завдання. ви тут опинилися? - Я їхала додому, а потім двері відчинилися, я вийшла і ось ... - практично безладно пробурмотіла. – Мене звуть Юля. – Іване, – здається абсолютно автоматично мені представилися у відповідь. – Дурень? – ляпнула я, вже нічого не тямлячи. – Мабуть так, бо збираюся вам допомогти…»