У затишному містечку жив кіт Свистун. Він був пихатий і любив загальну увагу за свій талант свистіти. Якось він бере участь у конкурсі талантів, але, охоплений хвилюванням, не може свистіти. Засмучений, він бродить вулицями і зустрічає дівчинку, що плаче, втратила улюблену ляльку. Свистун, не вміючи співати, співає для неї колискову про втрачене зайченя. Дівчинка, зворушена його піснею, забуває про смуток. Свистун усвідомлює, що головне не марнославство, а добре серце. Він більше не бере участі в конкурсах, але дарує людям радість своїм співом, наповнюючи їхнє життя теплом та надією.