Атлантида… від цього слова віє сивою давниною і пригодами. Солодкувато-гірке, ні на що не схоже повітря молодого Марса, вливалося в легені. Швидко напливали і неслися вдалину гаї кактусоподібних дерев, що здіймали в бірюзове небо голки на висоту сотні або більше метрів; зарослі багряного відтінку травою пустки, густо розкреслені цілющими синьовими каналами; дрібні й теплі моря, що займали щонайменше третину планети, невпинно кидали білопінний прибій об берег, вітер гойдав і гнав у порт вітрильні кораблі, схожі на грецькі триреми; людина зависала над багатолюдними містами, повними атлантів, машин наземних і літаючих, будівель дивовижної форми — пірамідоїдальних, висотою 20–30 поверхів, що невловимим нагадали землянину одночасно і давньогрецьку та єгипетську архітектуру.