Він знав про Францію все, а про Португалію нічого; він розумів, що відбувається в далекій Москві, але не в рідному Лісабоні. Він не усвідомлював, що сам уже не керує власною країною, його змістили майже два роки тому, але він цього так і не зрозумів. Антоніу Салазар понад 40 років керував величезною колоніальною імперією, але впав жертвою свого улюбленого дітища – цензури. занепаду в 1970-х, епоху «Бітлз» та «Ролінг Стоунз». Він розповідає про суперечливу фігуру Антоніу Салазара, колишнього семінариста і провінційного вчителя, який зумів утримати Португалію в стороні від світової війни, але в той же час створив витончену репресивну машину і кров'ю намагався зберегти імперію від ¦тихого розпаду. був подібний до Бога і стояв лише на один ступінь нижче верховного небесного владики. Йому не можна було показувати себе. У нього не було ні віку, ні тіла, ні почуттів. Він не говорив прямо, а мовив як оракул, іносказаннями і символами, і то, що він говорив, треба було тлумачити і перекладати на мову простих смертних. Як і Бог, він кожному призначав його долю: багаті повинні були залишатися багатими, бідні – миритися зі своєю часткою, опозиціонери – піддаватися репресіям. Гітлера, Франка і Муссоліні, і до занепаду в 1970-х, епоху «Бітлз» та «Ролінг Стоунз». Він розповідає про суперечливу фігуру Антоніу Салазара, колишнього семінариста і провінційного вчителя, який зумів утримати Португалію в стороні від світової війни, але в той же час створив витончену репресивну машину і кров'ю намагався зберегти імперію від двох разів. візитерів – як правило, під кінець дня. Це були міністри, губернатори, друзі, довірені особи, керівники ПІДЕ та корпорацій. На всіх цих людей поширювався наказ нового голови Ради міністрів: вдавати, що Салазар все ще керує Португалією і колоніями. вмирають диктатури і диктатори.В палаті 68 лікарні Червоного Хреста закінчувалася агонія диктатури, що тривала з початку XX століття.