Ця повість публікувалася кілька разів. Я її переписував, переробляв, щось прибирав, щось додавав. Змінював і назву — «Далеко від війни», «Пряничний кухоль», «На маленькій станції». Нова назва, мені здається, точніша. Якщо Ви не згодні, то напишіть, як би ви її назвали. Я виправлю. Нинішній сучасний засіб спілкування нам дозволить це зробити. У дитинстві я дружив із дівчинкою Олею. Тепер не можу точно сказати, чи була вона евакуйована з Ленінграда, запитати нема в кого. Вмерла. Нема наших мам. Померли тітки і дядьки-фронтовики, що водили повз нашу маленьку станцію залізничні потяги. Росли ми, росла станція. Вона стала містом. Повість про дитячі почуття, про взаємини, звичайно, про кохання. А якщо у Вас є діти, то вони, побувавши на маленькій станції, знайдуть нові душевні якості, стануть Вас краще розуміти, а Ви їх.