Між 1962 і 1975 роками, не припиняючи роботу в архівах, Фуко звертається до формулювання основних теоретико-пізнавальних положень дисципліни, що здобула пізніше популярність як археологія знань. У невеликому есе "Це не трубка" викарбовується метод, перетинаються шляхи його роздумів. у кожній роботі цього періоду Фуко досліджує різноманітні історичні трансформації, який зазнає соціокультурного та естетичного символізму зору ("погляду"). Коментар Фуко до живопису Магрітта - лише один із безлічі його "мальовничих" коментарів. Як тут не згадати про його ж опис, майже нескінченний, полотна Веласкеса «Меніни» (вступний текст «Придворні дами» з книги «Слова і речі. Археологія гуманітарних наук») чи про дивну долю його книги про Маню? Фуко відмовляється слідувати феноменологічній традиції , скасовує зі своїх досліджень поняття інтенційності і вводить опозицію говорити/бачити (dire/voir), що згодом стала основою концептуального каркасу "археології знання" Зміст: Мішель Фуко. , Магритт 37IV. Глуха робота слів 44V. Сім печаток затвердження 55VI. 'єкти» Рене Магрітта 1123 1254. Сміх 131Примітки 139Ілюстрації Рене Магрітта 145