…Іду я сьогодні до зупинки, — тоном, що не віщує нічого поганого, мовить у слухавку подруга, — і раптом чую ззаду: «Дівчина, дівчино» — милий такий чоловічий голос. Я плечі розправила, крок зменшую, посмішка разом із самооцінкою вгору повзе. Наздоганяє мене цей чоловік, в обличчя заглядає і розчаровано так тягне: «А-а-а, Ви вже не дівчина… Але все одно приємно».

Ми з Наташкою хором сміємося. Я весело, а Наталка сумно. Хоча я таки теж сумно… Смішна, звісно, історія. Але…