Рейчел Йодер написала незвичайну, близьку до трилера та магічного реалізму історію про жінку, яка відчуває материнську депресію і виплескує її найнесподіванішим чином. Якби Франц Кафка був жінкою і жив у наш час, він би створив щось схоже. Рейчел Йодер вміло працює з іронією, драмою та сатирою і чудово знає, де доречний чорний гумор, а де – оголені емоції. До цієї книги можна ставитися по-різному, але – оплески за фантазію і сміливість. вона виявила у підстави шиї смужку жорсткого чорного волосся і запитала себе - якого хрону? Схоже, я перетворююся на собаку, сказала вона чоловікові через тиждень, коли він повернувся додому з чергового відрядження. лише діяти. Лише виживати. Вона загарчала і сліпо кинулася в натовп тіл, що оточили її, шукаючи зубами плоть. Вона вся була вовною, кров'ю та кістками. Вона вся була інстинктами і гнівом». «Історія, наповнена гнівом, самотністю та навмисною вульгарністю. Смакуюча деконструкція соціального сценарію, який нав'язують жінкам, матерям». – Publishers Weekly