«У мене дуже галасливі сусіди, — каже Роберт Ширман. — Вони надто голосно розмовляють і тупотять сходами. Коли вони мають гарний настрій, вони включають музику на повну гучність. Я веду себе з ними пасивно-агресивно. Щоразу, коли я виходжу надвір, Я стискаю зуби. Вони вітаються зі мною, я махаю їм рукою і посміхаюся, але моя посмішка сповнена іронії. За дверима я беззвучно трусю кулаками і пошепки (хоча вони навряд чи почують крізь гуркіт музики) тверджу: «Заткніться! Заткніться! Заткніться!» Єдина причина, через яку я написав цю розповідь,— надія, що одного разу хтось із них зайде до книгарні. Пірається на полицях. Побачить моє ім'я в цій збірці і, можливо, купить її. Тоді вони все зрозуміють. Зрозуміють, наскільки я злий на них. Це і буде моєю пасивно-агресивною помстою. Колись, сусіди, ви це прочитаєте. Так от, я не жартую. Зробіть музику тихішою!»