Мій духовник не раз казав мені: «В'ячеславе, якщо можеш не писати – не пиши!» Але не писати я не міг. Та й духівника слухався не завжди. І тому за роки моєї церковної життя віршів православної тематики в мене накопичилася ціла книжка. Це – непосидючі відгуки моєї воцерковної і, пізніше, воцерковленої душі на те, що відбувається в глибині мого серця. Навіть якщо це пейзаж, навіть якщо здається, що я описую якісь зовнішні події – насамперед це про внутрішній глибинний вміст. Роздуми про життя та смерть. Багато покаяних віршів. Молитви. Епітафії. Захоплення. І відразу поруч – внутрішні муки, розпач. Численні питання до Бога, співрозмовника і самого себе. Мені пощастило, що світ був улаштований таким чином, що жодне питання не залишається без відповіді. Це надихає мене. Нехай це ж надихне і вас! Покаяна тема, яка червоною ниткою проходить через збірку, поступово втратила свій тягар, відростила крила і звільнила мене від мене самого…