«Катя трималася за роботу руками та ногами, розуміючи, що тягнути їх обох доведеться до останнього. Їй потрібна була робота, щоб кудись йти, хоча б шість годин не думати про те, що на неї чекає вдома. Син знову сидітиме перед комп'ютером зі склінням погляду. Мати зателефонує, і Катя за першими словами намагатиметься зрозуміти, в якому вона стані. Просвіт чи знову все погано? Син бабусю ненавидів і вважав її божевільною старою. Втім, мати він теж ненавидів, бо вона йому нічого не дала в житті – ні квартири, ні грошей, ні машини. Він вважав, що Катя йому винна. Коли вона до нього підходила і питала, як справи, син одягав навушники і занурювався у свій віртуальний світ…»