І саме там нам назустріч вискочив єдиноріг. Один... Він вискочив на галявину, блискаючи, як кипляче срібло — на останньому промені Сонця, що йде спати, повис, здавалося, відокремлений від його чола кручений ріг. Він був чудовий. Я не бачив драконів, але думаю, що і вони, і єдинороги — як і деякі інші, як Ланон Ши — це те, що людина завжди супроводжує словами: «Я онімів». А я ні. Кипляче срібло його боків, синьо-зелений ремінь вздибленої по хребту вовни, ріг, що сапфірово-світиться, приголомшили мене і я тихо видихнув: «На такому орати вчасно». Це був просто набір букв, зрозумійте мене. Я не вмів тоді просто промовчати. Просто розплакатися від пишноти картини мені не дано... Як швидко можна зжитися з маскою, якщо вона не твоя, але хоч частково вірна... «На такому орати вчасно»,— сказав я.—На єдинорогах не орють — важко зітхнув Шингхо, даючи зрозуміти, що мені знову вдалося зробити неможливе — здивувати його. — А? — Це приказка. Така приказка. «На єдинорогах не орють». І неможливо, неймовірно величний єдиноріг пішов у хащі, не ворухнувши жодного листка на тісно рослих деревах. І все це правда. На єдинорогах у романі справді не орють. Втім, у поїданні веселки та дефекації її згодом у вигляді метеликів, єдинороги у романі теж не помічені. Вони в ньому взагалі більше не зустрічаються. А що ж натомість? А натомість спостерігається «нормальний рівень середньовічного звірства», як називали це Стругацькі. Втім, їх у романі також немає. А що є? А є фентезі, яка, звичайно, казка, але все ж таки казка для дорослих…