Колись я мріяв лише про одне – вирватися із сірого світу нудних бюргерів. Мрія збулася, мені відкрився новий світ абсолютної свободи та вічного життя. Плата за це щастя – невгамовна спрага людської крові. Цілком прийнятно, на мій смак. Ось тільки вічність сама по собі порожня і безглузда, а в темряві ночей ховаються люті тварюки, які ненавидять все, що не породжене Пекла. Що стане сенсом і метою мого життя – вічна ненависть чи вічне кохання? Чи так вони відокремлені один від одного?